Обласний конкурс поезії - Мої статті - Каталог статей - Брошнівський професійний лісопромисловий ліцей
П`ятниця, 09.12.2016, 20:21
Брошнівський професійний лісопромисловий ліцей
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [229]
Наш календар [17]
Наші координати

Наші координати:
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ,
РОЖНЯТІВСЬКИЙ Р-Н, СМТ.БРОШНІВ-ОСАДА
ВУЛ.СТЕПАНА БАНДЕРИ, 5
Телефон: (03474) 46-4-60, 46-8-17
Електронна пошта: litsey-broshniv@ukr.net
Сайт: www.litsey-broshniv.at.ua
Ліцей у Фейсбуці
Брошнівський Ліцей

Створіть Свою Візитку
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Обласний конкурс поезії

Обласний конкурс поезії,

присвячений Дню  української писемності та мови

 
     6 листопада 2014 р. в актовому залі Івано-Франківського  будівельного відбувався обласний  конкурс поезії, присвячений  Дню української писемності та мови серед  учнів ПТНЗ. Організатор конкурсу – Івано-Франківський державний   центр  естетичного виховання.
    Професійне журі у складі:  директора ІФДЦЕВ, заслуженого працівника культури України  Кузбита М.В., методиста  Державного закладу «Навчально-методичний кабінет професійно-технічної освіти в Івано-Франківській області»  Скиби Я.В.директора  обласного літературно-видавничого центру Інституту післядипломної педагогічної  освіти Василечко О.М., головного  спеціаліста  відділу професійно-технічної, вищої освіти і науки  управління професійно-технічної, вищої освіти та кадрової роботи департаменту Самійло О.Д., методистів ІФДЦЕВ Костик Т.В., Медвідь К.С. та Салабай Г.Я. відзначили високий рівень підготовки  до конкурсу, активну роботу керівників гуртків та  викладачів-філологів у підборі репертуару для участі в конкурсі.

Представники Брошнівського ліцею за результатами виступів,  отримали високі місця, зокрема у номінації "лірика":

Гран-прі   Цимбал Ольга 

                   Брошнівський ПЛПЛ

ІІ місце    Янушенко Ніна

                   Брошнівський ПЛПЛ

ВІТАЄМО !

Цимбал Ольга 

Безпросвіття  
моєї  нації  –
три  століття
реанімації.
Гнала,  гнала  –  й  загнала  коня
під  Москвою  козацька  січ.
і  нема  українського  дня,
є  лише  українська  ніч.
А  за  Чорними  –  Білі  моря.
білі  ночі  і  сни  льодові.
Той,  хто  в  душу  пускає  царя.
видно,  жив  без  царя  в  голові.
Дивне  диво
моєї  нації  –
приведи  їй  для  коронації
хоч  приблудника  впівума,
тільки  б  знали  чужі  і  свої,
що  на  каторгу  йде  не  сама,
живосилом  погнали  її.
То  чиєсь,  а  не  власне  зло,
що  до  сходу  волали  ми,
аби  сонце  і  нам  зійшло,  –
і  зійшло  воно  з  Колими.
Сто  новацій
моєї  нації  –
від  овацій
до  конспірації.
І  давно  вже  її  не  було  б,
коли  б  раптом.  як  грім,
не  потряс
її  сон,  її  душу  і  лоб
цар  свободи  кріпак  Тарас.
Невидима  наша  зоря,
та,  єдина  на  всесвіт  увесь,
невідкрита  зоря  Кобзаря  нас  чекає  у  вічності  десь.
О  химери  
моєї  нації,–
цілі  ери  дискримінації.
І  не  може  вона  без  химер,
мов  сама  їх  у  долю  зове:
ще  Валуєв  як  слід  не  помер,
як  уже  Каганович  живе.
Біля  них,  як  мошва,  холуї,
і  вкраїнець  до  того  вже  звик,
що  йому  і  чужі,  і  свої
виривають  віками  язик.
Дивна  казка
моєї  нації  –
без  розв’язки,
самі  кульмінації.
Незвичайний  у  неї  Бог,
що  за  віру  її  прирік
на  ганьбу  всіх  людських  епох,
на  жаский  тридцять  третій  рік.
В  нас  у  моді  тепер  каяття,
але  хто  і  кому  відповість
за  той  рік,  коли  мати  дитя
в  божевіллі  голодному  їсть.
Ми  –  ізгої
своєї  нації,
як  не  воєн,
то  радіації.
Ти  це  знаєш  і  знаєш  те,
що  не  дуже  надійний  мир.
де  повія-історія  жде,
а  за  нею  –  і  час-рекетир.
Та  чи  суджено  знати  нам,
що  дається  в  останній  раз
Україна  своїм  синам:
і  Карпати,  й  Дніпро,  й  Тарас?..

Янушенко Ніна

      Було це давно, ще за старої Австрії, далекого 1916 року. В купе першого класу швидкого потяга "Львів-Відень" їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися довкола різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.
      Почав англієць: "Англія - це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська - мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє".
"Ніколи! - гордо заявив німець. - Німецька - мова двох великих імперій: Велико Німеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення".
Італієць усміхнувся і тихо промовив: "Панове, ви не маєте рації. Італійська - це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською написано найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето відомих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі".
Українець довго думав, нарешті промовив: "Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався.
Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська - мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу - Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...
      Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому всі слова починалися б з однакової літери?" "Ні". "Ні". "Ні. Це неможливо!" - відповіли англієць, німець й італієць.
       "Вашими мовами це неможливо, а українською - зовсім просто. Назвіть якусь літеру!" - звернувся Костів до німця.
       "Нехай це буде літера "П", - відповів той.
       "Добре. Оповідання називатиметься "Перший поцілунок":
       "Популярному перемиському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення? "Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитеся". Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпі пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пучіні. Поспівали, пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печених поросят, приправлених перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати".

        У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. "Ну, а якби я назвав іншу літеру?- заявив він. -Скажімо, "С "Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на "С" і передавати стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сиплються сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.


         "Геніально! Незрівнянно!" - вигукнули англієць та італієць.

          Потім усі замовкли. Говорити немає потреби.

Категорія: Мої статті | Додав: vitmel (25.11.2014)
Переглядів: 229 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright VitMel © 2016
Форма входу
Пошук
Погода
Погода в Україні
Калькулятор
Наші ВІТАННЯ !
Брошнівський ліцей вітає із Днем народження